Та передавання фахових знань






НазваниеТа передавання фахових знань
страница2/4
Дата публикации05.02.2016
Размер338 Kb.
ТипДокументы
h.120-bal.ru > Документы > Документы
1   2   3   4

3 Структура наукової картини світу

Структурувати НКС можна залежно від об’єкта пізнавання і відповідного йому типу знання [24, с. 766]. Як найзагальніші об’єкти пізнавання можна виділити живу та неживу природу, техніку та технології (техносферу), людське суспільство і людину та її духовний світ (рис. 2). Відповідно в науці, як особливому інструменті пізнавальної діяльності, призначеному виробляти об’єктивні, системно зорганізовані та обґрунтовані знання про світ [24, с. 661], також виділяють чотири великі групи дисциплін: природничі, технічні, суспільні та гуманітарні [38, клас 72], що їх розрізняють за об’єктом досліджування20.



Рисунок 2 – Наукова картина світу та її мовна фіксація

Природничі науки (англ. natural sciences) – це сукупність наук про природу, які вивчають будову, властивості й перетворювання неживої та живої природи, ґрунтуючись на вимірюванні та рахуванні (математика, механіка, фізика, астрономія, інформатика та кібернетика, хімія, біологія, геологія, географія, сільськогосподарські, ветеринарні, медичні, фармацевтичні науки тощо). Технічні науки (англ. engineering) – це сукупність дисциплін, що вивчають закономірності розвитку техніки і технологій та визначають способи найкращого їх використовування (металургія, машинознавство, приладобудування та енергетика, геодезія та гірництво, транспорт і зв’язок, будівництво й архітектура, військові науки тощо). Суспільні науки (англ. social sciences) – це сукупність дисциплін, що вивчають людське суспільство в цілому та окремі його підсистеми, їхню структуру, розвиток тощо [26, с. 116] (економіка, правознавство, національна безпека, державне управління, соціологія, політологія тощо). Гуманітарні науки (англ. humanities) – це сукупність наук про форми відбивання реального світу у свідомості, які вивчають продукти духовної творчої діяльності людини (мовознавство, літературознавство, мистецтвознавство тощо). За об’єктом і методологією досліджування суспільні та гуманітарні науки часто перетинаються21.

Відповідно у НКС можна виділити природничонаукову (ПНКС), технічнонаукову (ТНКС), гуманітарнонаукову (ГНКС) та суспільнонаукову (СНКС) картини світу. Кожна з них, у свою чергу, складається з КС окремих наук (рис. 2).

Розгляньмо ПНКС. У ній можна виділити як найважливіші для природознавства такі КС окремих наук: фізичну22, астрономічну23, хімічну24, біологічну25, географічну26 тощо, які відповідають різним формам руху матерії. Природознавство як науково систематизоване дослідження природи в усі періоди свого існування намагалося поєднати здобутки різних наук, тобто окремі КС. При цьому визначальний елемент ПНКС – це картина світу тієї науки, яка у певний час лідерує. До сьогодні такою є фізична картина світу, бо саме фізика була і досі залишається фундаментом сучасного природознавства [21, с. 9-10; 23, с. 407]. Разом з тим під час формування ПНКС не можна відкидати КС будь-якої іншої природничої науки, бо тоді ПНКС буде неповною.

Інструментом формування, фіксування, зберігання та передавання наукових знань про світ є фахові мови, тобто мови кожної з наукових дисциплін (рис. 2). На відміну від БКС (рис. 1), яка має чітку національну специфіку, НКС універсальна (єдина) для всіх мовних спільнот, бо наукові знання об’єктивні, вони не залежать від специфіки мови того чи іншого народу, його менталітету, традицій, моральних пріоритетів, національної культури загалом. Проте, маючи єдиний для всіх народів змістовий інваріант, НКС набуває національні форми виражання завдяки формуванню національних фахових мов (рис. 1). Національномовне оформлення НКС не стосується її змісту, а лише адаптує універсальне знання до потреб конкретної мовної спільноти. Безумовно, НКС існує у «національній мовній оболонці» лише тих народів, які мають традицію добувати нові наукові знання та оперувати ними, тобто там, де є відповідна наукова традиція [21, с. 12-13]. Отже, маємо взаємоузгоджене формування НКС та її «мовної оболонки» – системи фахових мов (рис. 1).

4 Структура КС окремої наукової дисципліни

Питання побудови КС конкретних наукових дисциплін (окремонаукових або спеціальних КС) є самостійною науковою проблемою, яка виходить за межі цієї статті. Є багато монографій та статей, присвячених КС у цілому (наприклад, [6; 9]) та її складникам: фізичній (наприклад, [8]), астрономічній (наприклад, [12]), хімічній (наприклад, [15]), біологічній (наприклад, [13]), географічній (наприклад, [10]), геологічній (наприклад, [11]), екологічній (наприклад, [14]) КС. Щоб дослідити мовне фіксування НКС та її складників пропонуємо загальну структуру окремонаукової КС, подану на рис. 3. У ній виділено дві основні частини: методологічне (інструментальне) підґрунтя та власний теоретичний базис.



Рисунок 3 – Картина світу окремої наукової дисципліни

Методологічне підґрунтя – це поняття, методи, закони та принципи інших наук, які для конкретної дисципліни є інструментарієм, насамперед це стосується філософського та математичного підґрунтя.

Філософське підґрунтя складають філософські категорії, методи, закони та принципи, які містяться у певній науковій дисципліні та визначають найзагальніші напрями її пізнавальної діяльності. У філософському підґрунті можна виділити дві підсистеми [25, с. 167]:

1) онтологічну27, тобто систему категорій, що є матрицею розуміння у процесі пізнавання (структура, об’єкт, суб’єкт, простір, час, процес, властивість, відношення тощо),

2) гносеологічну28, яка характеризує пізнавальний процес та його результати (метод, пояснення, доведення, теорія, розуміння, факт).

У сучасний період розвитку наукового пізнавання онтологічні та гносеологічні проблеми (наприклад, форми існування матерії, скінченне та нескінченне, простір і час, точність та достовірність) переходять в сферу досліджування конкретних наук. Тому обидві підсистеми відбиваються в поняттях, прив’язаних до предмета досліджування певної наукової дисципліни. Наприклад, у фізичній КС філософські поняття простору і часу стають фундаментальними фізичними поняттями:

Філософія

Фізика

простір – форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування та взаємодію елементів у всіх матеріальних системах [23, с. 541];

простір – одне з головних понять фізики, за допомогою якого описують властивості протяжності та взаємного розташування предметів [31, с. 137];

час – форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність змінювання станів у процесі розвитку всіх матеріальних систем [23, с. 541];

час – одне з головних понять фізики, за допомогою якого описують тривалість та послідовність подій [31, с. 137].

Саме ці фундаментальні фізичні поняття покладено в основу всього сучасного природознавства та технікознавства. Їх та розроблені у фізиці методи вимірювання просторових величин (відстаней) і проміжків часу використовують у КС практично всіх природничих29 та технічних наук.

Так само у хімічній КС відбиваються філософські поняття аналізу та синтезу:

Філософія

Фізика

аналіз – процедура уявного, а часто і реального розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета (явища, процесу) або відношень між предметами на частини (ознаки, властивості, відношення) [23, с. 23];

аналіз – загальна назва процесів встановлювання хімічної будови сполуки, складу суміші, концентрації розчину або ідентифікації речовини [41, с. 10];

синтез – процедура з’єднування різних елементів, боків предмета в єдине ціле (систему), яке здійснюють як у практичній діяльності, так і в процесі пізнавання [23, с. 609];

синтез – загальна назва хімічних і хіміко-технологічних процесів отримування складніших продуктів із простіших [42, с. 390].

Перейти від якісних описів до кількісних теорій неможливо без використання математичних методів. Досвід сучасного природознавства і технікознавства, а також окремих суспільних (наприклад, економіки) та гуманітарних (наприклад, мовознавства) наук доводить, що на певному етапі неминуче відбувається їхнє математизування, яке пришвидшує подальший розвиток цих наук. Ще Еммануїл Кант писав, що «вчення про природу міститиме науку у власному її сенсі лише тією мірою, якою може бути застосована в ньому математика» [43, с. 59]. А розглядаючи картину світу теоретичної фізики, Альберт Ейнштейн зауважив, що «завдяки використанню мови математики ця картина задовольняє найвищим вимогам відносно строгості й точності вираження взаємозалежностей» [22, с. 40].

Безумовно, кожна наукова дисципліна має свій рівень математизування та залучає лише потрібний їй математичний апарат. Моделюючи неперервні природничі та технологічні процеси, використовують інтегральне та диференціальне числення, досліджуючи структуру складних систем, – методи дискретної математики (теорію множин, теорію графів тощо), а, обробляючи емпіричні дані, – методи математичної статистики. Математичне підґрунтя КС фізики, хімії, біології, технічних наук, економіки, мовознавства та інших наук, які широко використовують математичні методи, складають фундаментальні математичні поняття (наприклад, число, функція, математична модель, алгоритм, імовірність, інтеграл, похідна, оптимізація, величини дискретні та неперервні, нескінченно малі та нескінченно великі, множина, граф тощо).

Окремі наукові дисципліни тісно пов’язані між собою. Кожна дисципліна як методологічне підґрунтя широко використовує фундаментальні поняття, методи, закони та принципи інших наук, пристосовуючи їх для своїх потреб. Так, у хімічній КС використовують багато фізичних понять, наприклад, поняття речовина. Проте, якщо у фізиці його визначають як «вид матерії, який на відміну від фізичного поля має масу покою» [23, с. 23; 44, с. 25], то в хімічній КС фізичному поняттю речовина відповідають два поняття: речовина та матеріал. «Речовина має властивості, за якими її можна зідентифікувати. Ці властивості однакові для всіх зразків речовини. Хімічний склад речовини незмінний. Багато речовин – це сполуки, деякі речовини – прості речовини» (тобто складаються з атомів лише одного хімічного елемента). «Матеріали мають певні загальні властивості, за якими їх можна легко розпізнати, інші їхні властивості можуть варіюватися, що дає змогу розрізняти сорти або види одного матеріалу… Хімічний склад матеріалу також не сталий, проте його зміни зазвичай незначні» [41, с. 20; 45, с. 8].

Методичне підґрунтя КС окремих наук має багато спільного. Поняття, закони і принципи, які є спільними (близькими) для багатьох наук уважають загальнонауковими поняттями, законами і принципами. Такими, наприклад, є поняття система, підсистема, правило, закон, теорія, об’єкт, предмет, множина, елемент, фрагмент, відповідність, найменування, клас, підклас, група, вид, модель, адекватність, ентропія, керування тощо. Загальнонауковими принципами можна вважати принцип еволюції, системний підхід та принцип зворотного зв’язку, а загальнонауковими законами – закони збереження енергії, маси тощо.

Другою частиною КС певної наукової дисципліни є власний теоретичний базис. У фізичній КС зазвичай виділяють такі основні (фундаментальні) теорії як класична механіка, механіка суцільних середовищ, термодинаміка, статистична фізика, електродинаміка, спеціальна теорія відносності, загальна теорія відносності, квантова механіка, квантова статистика, квантова теорія поля [46, т. 27, с. 348], кожна з яких має свою область застосовності. Наприклад, класична механіка застосовна до макросвіту, квантова механіка – до мікросвіту, а теорія відносності – до мегасвіту. Відповідно кожна теорія має фундаментальні поняття, методи, закони та принципи. Так, в основі класичної механіки лежать три закони Ньютона та принцип відносності Галілея [44, с. 36, 109].

У хімічній КС можна виділити такі основні (базові) теорії: атомно-молекулярне вчення, теорію побудови органічних сполук А. М. Бутлерова, теорію електролітичної дисоціації, теорію хімічної кінетики, хімічну термодинаміку тощо, а в біологічній КС – теорію виникнення життя на Землі, клітинну теорію, еволюційну теорію, теорію природного добору, хромосомну теорію спадковості тощо.

5 Технічнонаукова картина світу

Розгляньмо стисло КС технічних наук, яка відбиває структуру сучасного технічного знання [25, с. 220, 258-259]. При цьому треба враховувати відмінність природничих та технічних наук. Якщо мета природничої науки – пізнати певний фрагмент дійсності, то для технічної – побудувати певний клас «ідеальних конструкцій», які мають відповідати реальним технічним об’єктам. У зв’язку з цим формування технічної теорії пов’язане з переходом від «ідеальних» природничих об’єктів30 до «ідеальних» технічних, які є моделлю технічних об’єктів певного класу та імітують основні процеси та конструктивні особливості цих об’єктів. По суті, поняття і закони природничих наук переносять у сферу технічних. Зважаючи на це, технічні знання можна вважати своєрідним прошарком знань між природничими знаннями та виробничим досвідом31.

Певні розділи природознавства стають методологічним підґрунтям для конкретних технічних наук, наприклад: фізика і хімія – для матеріалознавства, теоретична механіка – для теорії машин і механізмів, термодинаміка – для теплотехніки тощо. Окремі технічні дисципліни (технічна механіка, опір матеріалів, теорія машин і механізмів, теоретичні основи електротехніки) мають всі ознаки теоретичного знання – власні поняттєвий апарат, закони та принципи. Ці дисципліни стають методологічним підґрунтям інших технічних дисциплін, наприклад: технічна механіка, опір матеріалів, теорія машин і механізмів – для машинознавчих і машинобудівних дисциплін, а теоретичні основи електротехніки – для системи електротехнічних дисциплін тощо.

Основними загальнотехнічними поняттями (категоріями) є машина, механізм, ефективність, продуктивність, надійність, безпечність, корисність, доцільність, здійсненність, перспективність, екологічність, користувацькі властивості тощо. У технічних науках також широко використовують фундаментальні економічні поняття: вартість, собівартість, рентабельність, економічна ефективність тощо. Такі технічні науки як прикладна геометрія, інженерна графіка, стандартизація, сертифікація та метрологічне забезпечення, технічна естетика, ергономіка також часто відносять до загальнотехнічних, оскільки їхні поняття, методи, закони та принципи використовують як інструментарій у багатьох технічних науках.

Завершуючи розгляд структури сучасної НКС, зауважимо, що її особливістю є не прагнення уніфікувати всі царини знань, або звести їх до онтологічних принципів якоїсь однієї науки, а єдність в розмаїтті. Кожна із КС є частиною єдиної НКС і конкретизує у собі принципи глобального еволюціонізму32. Крім того, перехід від предметної до проблемної організації наукових досліджень робить актуальними міждисциплінарні дослідження, які зближують природничі, технічні, гуманітарні та соціальні науки, складаючи основу для їхньої глибокої інтеграції [24, с. 666]. Прикладом такої інтеграції природничих та технічних наук, що дає змогу найповніше реалізувати можливості живих організмів для створювання та модифікування продуктів і процесів різного призначення, є біотехнології, що їх у класифікаторі ДК 009:2010 [38] виділено в окремий клас 72.11.

В И С Н О В К И.

1. Запропонований комплексний підхід забезпечує методологію для ефективного розв’язування конкретних наукознавчих, термінологічних та наукових питань, бо як відомо: «хто береться за окремі питання без попереднього розв'язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці несвідомо для себе “натикатися” на ці загальні питання. А натикатися сліпо на них у кожному окремому випадку значить прирікати» себе «на найгірші хитання та безпринципність» [48, т. 15, с. 368].

2. Людину зазвичай не задовольняють фрагментарні, слабо пов’язані знання з окремих наукових дисциплін, вона потребує цілісного, не розірваного розуміння реального світу. Цю її потребу задовольняє наукова картина світу, яка відображає світ у різних аспектах і різним способом, узагальнює наявні знання, є ядром світогляду та методологічним підґрунтям для засвоювання нових знань. Через це значення наукової картини світу для освіти важко переоцінити.

3. Окремонаукові картини світу чітко та наочно виділяють фундаментальні поняття, основні теорії, методи, закони та принципи певних наукових дисциплін і завдяки цьому дають змогу студентам та учням побачити нагромаджені знання мов би з висоти пташиного польоту та засвоїти їх у певній системі, що вельми потрібно для системи освіти.

4. Швидкому продукуванню нових знань сприяє науковий світогляд, який ґрунтується на систематизованих знаннях про засади побудови наукової картини світу. Зважаючи на важливість міждисциплінарних досліджень та застосовування ідей та методів одних наук в інших, результати конкретних досліджень треба викладати максимально прозоро, використовуючи, де це можливо, загальнонаукові та загальнотехнічні поняття і пояснюючи вузькофахові поняття для фахівців суміжних царин знань, студентів та науковців-початківців.

5. Інструментом формування наукової картини світу є фахові мови. Зважаючи на це вельми актуальними і через 80 років залишаються слова з доповіді керівника Інституту Української Наукової Мови Григорія Холодного, зробленої 05.11.1928 Раді Академії наук: «Коли безперечною аксіомою стає формула, що добра наукова термінологія є ознака культурної достиглості народу, то для нас не меншу очевидність має формула обернена: розвиткові науки та її засвоєнню в великій мірі повинна сприяти добра наукова мова й наукова термінологія (наше виділення – М. Г.)» [49, с. 92].

6. Фахові мови є «національномовними оболонками» для подавання універсальної наукової картини світу, незалежної від особливостей певних мов. Запропонований міждисциплінарний підхід і побудована в його рамках загальна структура наукової картини світу дали змогу дослідити місце фахових мов у структурі національної мови, їхню структуру та застосовувані мовні засоби [50].
1   2   3   4

Похожие:

Та передавання фахових знань iconУрок узагальнення й систематизації знань (урок-подорож). Методи,...
«Засвистали козаченьки», рейтингові перфокарти, конверт із завданням, сигнальні картки, індивідуальні картки, мікрофон, ілюстрації...






При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
h.120-bal.ru
..На главнуюПоиск