Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад






НазваниеУкраины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад
страница4/22
Дата публикации13.06.2015
Размер3.04 Mb.
ТипДокументы
h.120-bal.ru > История > Документы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Література:

1. Гусятников П. С. Революционное студенческое движение в России. 1899 - 1907. - М., 1971. - С. 12; Иванов А.Е. Проблемы изучения студенческого движения в трех российских революциях // Интеллигенция и революция. XX век. Сб. статей. - М., 1985. - С. 98.

2. Иванов А. Е. Указ. соч. - С. 96; Георгиева Н. Г. В. И. Ленин о месте студенчества в буржуазно-демократической революции // Интеллигенция и революция. XX век.

3. Пятнадцатилетие Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете. - Одесса, 1905.

4. Фадеев А. Одесский университет в 1900-1917 гг.// Труды Одесского государственного университета им. И.И.Мечникова. Одесский университет за 75 лет. - Одесса, 1940. – С. 37-48.

5. Портной Л. Ю. Студенческое движение в Одесском университете в 1900 - 1914 гг. // Там же. – С. 69 - 112.

6. Лебедев С. Ю. К 90-летию Одесского государственного университета им. И. И.Мечникова // Труды Одесского государственного университета им. И. И.Мечникова. - Т. 145. - Одесса, 1955. – С. 7-22.

7. Некрасов П.А. Одесский университет в 1905 г. // Там само. -Т. 146. - Одесса, 1956. – С. 97-122.

8. Бережной І. С. Коротка характеристика соціального складу і умов життя студентів Новоросійського /Одеського/ університету напередодні першої російської революції// Праці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова: Зб. робіт дисертантів. - Одеса, 1961. - Вип. 5 - Т. 151. -С. 98-109.

9. Історія Одеського університету за 100 років. - К., 1968. - С. 80 - 87.

10. Одесский университет. 1865-1990. - К., 1991.

11. Історія Одеського університету (1865-2000). - Одеса, 2000.

12. Першина З.В., Самойлов Ф.О. У суспільному русі на межі XIX -XX століть // Историческая память: Историко-краеведческий ежегодник. - Вып. 2. - Одесса, 2000. - С. 54 - 60.

13. Самойлов Ф. О. Матеріали Державного архіву Одеської області як джерело з історії Новоросійського університету напередодні революції 1905-1907 рр.// Тези доповідей і повідомлень V Всеукраїнської конференції "Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України". – К. - Кам'янець-Подільський, 1991.-С. 57 - 60.

14. Див.: Самойлов Ф. О. Боротьба прогресивної інтелігенції України за демократизацію освіти в 1905 - 1907 рр.// Україна: становлення незалежності. Всеукраїнська наук. - метод. конференція. - Одеса, 1993. - С. 123 - 126; Його ж. Вчителі Півдня України в революційних подіях 1905 р.// Південь України і складання Української державності: історія і сучасність. Тези доповідей Всеукраїнської наук. – практ. конференції. - Ч. І. - Одеса, 1994. - С. 98 -101; Його ж. Художня інтелігенція Одеси в період революції 1905 - 1907 рр. // Одесі - 200: матеріали міжнародної наук. –теор. Конференції. - Ч. II. - Одеса, 1994. - С. 32 - 35; Його ж. З історії університетської освіти в Росії наприкінці XIX - на початку XX ст.: дискусії, плани реорганізації, урядова політика// Записки історичного факультету. - Вип. 9. - Одеса, 1999. - С. 165 -169.

15. Всероссийская стачка в октябре 1905 г. - Ч. І. - М. - Л., 1955; "Генеральная репетиция" Великого Октября. Документи, материалн, иллюстрации о революции 1905 - 1907 гг.: Сб. - М., 1967; Начало первой русской революции. Январь - март 1905 г. - М., 1955; Первая русская революция й ее значение: Сб. документов й материалов. — М., 1975.

16. Революционное гнездо. Из истории Новороссийского университета. Дело ректора Занчевского и проректора Васьковского. - СПб., 1909.

17. Список студентов и посторонних слушателей Императорского Ново-российского университета в осеннем полугодии 1904 - 1905 учебного года. - Одесса, 1904.

18. Новороссийский университет в воспоминаниях современников. - Одесса, 1999.

19. Одесские новости. - 1905. - июль - декабрь.

20. ДАОО. Колекція листівок та прокламацій. Інв. №№ 486; 2282; 2286; 2286; 2288; 2289; 2292; 2294; 2313; 2681.

21. Там само. - Ф. 42. - Оп. 35. - Спр. 417. - Арк. 1 - 62.

22. Там само. - Ф. 153. Оп. 1. - Спр. 24. - Арк. 2 - 4.

23. Там само. - Спр. 29. - Арк. 2 - 39.

24. Там само. - Спр. 323. - Арк. 1 - 14.

25. Там само. - Ф. 157. Оп. 1. - Спр. 78. - Арк. 1-118.


Степи Лукоморья

Аліса Ложешник,

магістрант історичного факультетк ОНУ ім. І. І. Мечникова

Участь значкового товариша Савелія Чернявського у переході задунайських козаків у підданство Російської імперії 1828 р.

Питання пов’язані з завершенням існування Задунайської Січі та переходом частини колишніх задунайських козаків у підданство Російської імперії вже тривалий час перебувають в полі зору дослідників минулого. Відомий одеський історик та статистик ХІХ ст. А. Скальковський розглядав переселення козаків із-за Дунаю, як подію державного масштабу: поверталися «сини Русі» з власної волі у «лоно вітчизни». Притому А. Скальковський був переконаний, що зазначений перехід стався передусім завдяки кошовому отаману Задунайської Січі Йосипу Гладкому [1. 291]. У 1920-х рр. історія Задунайської Січі була в центрі уваги іншого одеського дослідника – О. Рябініна-Скляревського [2, 3 ,4]. Вчений, спираючись на унікальні документи місцевого архіву, підняв низку концептуальних питань, пов`язаних із кризою козацького коша за Дунаєм початку ХІХ ст. та причинами переходу задунайців у межі Російської імперії 1828 р. Традиція ґрунтовного вивчення історії Задунайської Січі була продовжена дослідниками другої половини ХХ – початку ХХІ ст. А. Бачинським, О. Бачинською, І. Сапожниковим та ін. [5-9]. Новітні дослідження звертають на себе увагу введенням до наукового обігу представницького кола джерел і більш поглибленим вивченням історії Задунайського козацтва як складової частини історії Південної України.

Однак, не зважаючи на значну кількість публікацій, щодо останнього періоду історії Задунайської Січі залишається ще чимало нез’ясованих питань. Зокрема, це стосується ролі окремих проросійських козаків-агітаторів, постаті яких пізніше залишилися так би мовити «в тіні» головного винуватця скасування Задунайської Січі – кошового отамана Й. Гладкого. Серед таких агітаторів чималою була роль в переселенні задунайців значкового товариша Савелія Чернявського.

Аналіз документів одеського обласного архіву, що зберігається у фонді управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, дає підстави говорити про те, що з наближенням чергової російсько-турецької війни, на початку 1820-х рр., російський уряд все частіше порушував питання про ставлення задунайських козаків до майбутніх подій і намагався перетворити їх на союзників у новій військовій кампанії. Зацікавлений у швидкому заселенні приєднаного району, уряд офіційно дозволив задунайцям селитися в Придунайських землях [7. 263 – 274]. Цим заходом урядова адміністрація також розраховувала залучити на бік Росії задунайських козаків.

1824 р. почався масовий вихід козаків у російські межі, який був викликаний спробами Османської імперії використати задунайців для придушення національно-визвольного руху в Греції [6. 231]. За Дунай постійно висилаються розвідники із завданням добути відомості про сучасний стан Задунайської Січі і заагітувати колишніх втікачів повернутися на Батьківщину. Агітація російських агентів мала певні наслідки. Аналіз донесень російських розвідників, надісланих до Задунайської Січі – штабс-капітана Муханова, ад`ютанта Писаренка, колишніх задунайців Савелія Чернявського, Давида Новицького, Пилипа Добровольського дає підставу стверджувати, що проросійськи настроєна частина козаків поступово посилювалися [2. 32].

Агітація, яка велася російською стороною серед задунайців, підкріплювалася конкретними державними заходами, зокрема, затвердженими царем 19 лютого 1827 р. пропозиціями Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора. Вони стали відомі на Задунайській Січі завдяки ізмаїльському градоначальнику С. О. Тучкову. Через успішно виконане завдання по доведенню до відома задунайців змісту царського указу, ізмаїльському градоначальнику і надалі доручалося відати «закордонними справами». Між С. Тучковим і кошовим отаманом та деякими старшинами, серед яких зустрічаємо і Савелія Чернявського, відбувалося постійне листування та обмін послами. Безперечно, зносини російських агентів з кошовим отаманом та деякими старшинами проходили в суворій таємниці. Адже, на Задунайській Січі були випадки, коли за втечу чи агітацію за повернення до Росії карали на смерть. Так, у травні 1824 р. козаки, які перейшли кордон російської держави, свідчили, що «повішено за загальним вироком старих запорожців вісім чоловік за втечу до Росії» [10. арк. 17].

С. Чернявський служив значковим товаришем в Чорноморському та Усть–Дунайському козацьких військах. Він займався проросійською агітацією серед задунайців як депутат від буджацьких козаків. Для успішного ведення цієї агітації С. Чернявському одеською міською поліцією було видано письмове направлення для поїздки в Бессарабську область на півроку [11. арк. 55]. Про успіхи його діяльності є відомості вже 1807 р., коли, за свідченням Андрія Мирзи, останній вийшов з-за Дунаю за викликом С. Чернявського разом з тисячею запорожців, які прийшли до Ізмаїлу [2.19].

Із 1818 р. знову почали з’являтися з-за Дунаю запорожці, прохаючи зарахувати їх та інших готових до того товаришів у чорноморські та інші козаки, але тоді місцеве начальство не хотіло чи не могло ще займатися ними. Проте вже у 1821 р. С. Чернявський вивів значну кількість запорожців з турецьких володінь до Одеси, Ізмаїла та Рені. Найбільше число з них прибуло до Ізмаїла – близько 600 чоловік, до Рені – близько 150, до Одеси – близько 80 чоловік [4. 119].

Агітаційна діяльність С. Чернявського продовжувалася і у подальший період. У 1825 р генерал-губернатор М. С. Воронцов, отримавши прохання про переселення від запорожців, які втекли з турецьких володінь під виглядом риболовлі на човнах, а тепер надіслали свого депутата значкового товариша С. Чернявського, доповів про це монарху й прохав дозволу прийняти цих людей. З царської згоди депутат запорожців був відпущений назад у Болгарію і вивів звідти більше 100 запорожців, що оселилися в Бессарабії, а також заохотив інших вчинити так само при першій же зручній нагоді [11. 658]. С. Чернявський разом з іншими депутатами 29 листопада 1821 р. подали прохання військовому міністрові О. А. Аракчеєву про повернення колишніх прав запорожцям [4. 119]. А 1826 р. вже С. Чернявський звертається до М. Воронцова з проханням надання резолюції на поселення козаків та несплату ними повинностей (1900 рублів) за 1823 – 1825 рр. [12. арк. 47].

В січні 1826 р. депутат С. Чернявський подав М. Воронцову список запорожців, які хочуть повернутись у межі Російської імперії. Серед них 79 бурлаків та 3 сім’ї з старих запорожців: Максим Тищенко з дружиною Єфросинією та сином Силою, Іван Штильовий з дружиною Устинією та дітьми і Іван Бондаренко з дружиною [2. 28]. Неодноразово С. Чернявський звертається до уряду з проханнями про переселення козаків, які вийшли з-за Дунаю на землі Аккермана (поселення Акмангіт) [12. арк. 327]. 11 травня 1826 р. задунайські запорожці – Карпо Гавриченко та Григорій Чиргун писали до генерал-губернатора, що вони вийшли з Задунайської Січі за викликом значкового товариша С. Чернявського і бажають залишитися назавжди жити в поселенні Акмангіт Аккерманського повіту Бессарабської губернії серед козаків Усть – Дунайського Буджацького війська, які там проживають[12. арк. 46 зв.] і звертаються з проханням про видачу їм паспортів для вільного переселення [12. арк. 56].

Вже 10 червня 1826 р. М. Воронцов звернувся до царського уряду з проханням нагородити запорізького депутата значкового товариша С. Чернявського за «діяльне сприяння переходу до Росії його співвітчизників» золотою медаллю на Аннінській стрічці, пояснюючи це тим, що нагорода сприятиме масовому виводу козаків, які ще залишились на турецьких землях та ознаменує доброзичливість уряду до дій С. Чернявського[12. арк. 62, 74].

Невдовзі кількість козаків – переселенців, які були викликані з Задунайської Січі, і поселенні в селище Акмангіт, зросла настільки, що вільних земель не залишилось зовсім. Тому 16 липня 1826 р. запорожці звернулися з проханням до генерал-губернатора дати їм дозвіл займати нові землі для заселення та ходити на заробітки [12. 135-142]. В 1827 р. з таким проханням С. Чернявський звернувся до Ф. П. Палєна, додаючи іменний список тих козаків (82 чол.) які, на його думку, мали перейти на службу до Російської імперії [12. арк. 158]. Про результативність прохання свідчить той факт, що пізніше казенно-економічна експедиція Бессарабського обласного уряду подала Ф. Палєну рапорт про надання порожніх ділянок землі запорожцям, які були запрошені С. Чернявським. Останньому було надано право розподілу землі між козаками [12. арк. 177, 178], про що він і рапортував графу Ф. Палєну [12. арк. 202]. 9 травня 1828 р. С. Чернявський знову звернувся з подібним проханням до М. Воронцова, називаючи ділянки Бебе та Чемічію, як найзручніші для розселення запорізьких козаків, які вийшли з турецьких земель [12. арк. 331, 332].

С. Чернявський опікувався долею козаків й після їхнього переходу на терени Російської імперії. Серед архівних документів зберігся рапорт – прохання значкового товариша графу Ф. Палєну про те, що арештовані поліцією запорожці, за наданими йому свідченнями, мають бути звільнені, бо вони «не винні в тому, в чому їх звинувачують» [12. арк. 223]. Не залишав осторонь значковий товариш і сплату задунайськими козаками грошового податку і тому, за його проханням, було відкрито податковий «Караульний» заклад при міській поліції Акерману [12. арк. 367]. Однак, з іншого боку, в документах також є відомості про те, що над буджацьким депутатом С. Чернявським було проведено розслідування за те, що він «вимагає з них (козаків) собі за ходіння по селах в ролі депутата» та «обрання ними (козаками) вільної ділянки землі по 10 левів від кожного господаря» [12. арк. 180, 284]. Отже, про свій власний інтерес С. Чернявський, вочевидь, теж не збував.

Загалом, завдяки таким активним діячам, як С. Чернявський, агітація за перехід задунайських козаків в підданство Російської імперії і спілкування між російською стороною і Задунайською Січчю відбувалися дуже жваво. Російська імперія за допомогою різних засобів – від простої агітації до амністії і облаштування переселенців, знаходила підтримку серед задунайців і поступово залучала їх на свій бік. Діяльність російських військових та дипломатів увінчалася успіхом тому, що Російська імперія, на відміну від Туреччини, знайшла спільну мову з козаками, налагодила міцні зв'язки і вдало використала помилки Османської імперії в її політиці щодо козаків.

Наведені нижче документи складені в 1825 – 1826 рр. і є невеликою частиною матеріалів про участь в переселенні задунайських козаків в межі Російської імперії значкового товариша Усть-Дунайського війська Савелія Чернявського, що зберігаються в Державному архів Одеської області. Документи публікуються вперше з збереженням мовних, граматичних і стилістичних особливостей оригіналу (в тому числі граматичних помилок) та старих кириличних літер «і» та «ъ».

Література:

1. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Ч. ІІІ – Одеса, 1846.

2. Рябінін-Скляревський О. З життя Задунайської Січи // Україна. – 1929. – Кн. 34.

3. Рябінін-Скляревський О. Кінець Задунайської Січі // Україна. – 1929. – Кн. 36. (Репринтно перевидано: Задунайська Січ: Збірник наукових статей,матеріалів та републікацій. – Одеса, 1998).

4. Рябінін-Скляревський О. Задунайська Січ в народних переказах і письменстві // Науковий збірник історичної секції Української Академії наук. – 1928.

5. Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775 – 1828. Історико-документальний нарис. – Одеса, 1994.

6. Бачинська О. Дунайське козацьке військо. 1828–1868 рр. (До 170-річчя заснування). – Одеса, 1998.

7. Бачинська О. Придунайський край – територія відновлення державотворчих традицій українського козацтва наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст.// Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – К., 2001. – Т. 6.

8. Бачинська О. Козацтво в «післякозацьку добу» української історії (кінець ХVІІІ – ХІХ ст.). – Одеса, 2009.

9. Сапожников І.В. Матеріали з історичної географії та етнографії дельти Дунаю: (До 170-річчя скасування Задунайської Січі). – Іллічівськ, 1998.

10. Державний архів Одеської області (ДАОО). – Ф. 1. – Оп. 190. – Спр. 138.

11. Скальковський А. О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994.

12. ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 11.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Похожие:

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconПисьмо из Восточной Украины. Почему мы хотим в Россию
Юго-Восточной Украины средних лет. Установить подлинное авторство письма корреспондентам «моё!» пока не удалось, однако полагаем,...

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconВ подольске открыт счет благотворительной помощи беженцам с юго-востока...
На территорию нашего региона продолжают прибывать вынужденные беженцы с территории Юго-Восточной Украины. По данным правительства...

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconГеологическое строение крыма
Крымский полуостров расположен на юго-западе европейской части России, во втором часовом поясе

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconРешение заседания кафедры Протокол №5 «20» января 2011г. Аннотированная...
Цель изучения дисциплины «История европейской культуры в Новое и Новейшее время» состоит в том, чтобы

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconТема: § 20. Европейская колониальная экспансия в XVI-XVIII вв
Европейские мореплаватели проложили пути на Вос­ток — в Африку, Индию, Юго-Восточную Азию и на Запад — в Южную и Северную Америку,...

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconПамятка гражданам Украины, прибывшим на территорию РФ в связи с обострением...
Гражданам Украины, прибывшим в город Сочи, необходимо встать на учет в оперативном штабе по адресу ул. Курортный проспект, 53, 4...

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconСтатья посвящена исследованию роли юго-восточных регионов Украины...
С. А. Простаков, магистрант 1-го года обучения факультета прикладной политологии ниу вшэ. Бакалавр политологии (2010, гу-вшэ)

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconСтатья посвящена исследованию роли юго-восточных регионов Украины...
С. А. Простаков, магистрант 1-го года обучения факультета прикладной политологии ниу вшэ. Бакалавр политологии (2010, гу-вшэ)

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconСтоличный экономический район
Район занимает территории Киевской, Черниговской и Житомирской об­ластей, которые расположены на севере Украины; граничит с Северо-Запад­ным,...

Украины Сергея Рафаиловича Гриневецкого Ассоциация европейской культуры „Золотая акация” юго- запад iconГумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая степь
Россия не рассматривается как фактор европейской политики, русская культура – как неотъемлемая часть культуры европейской, русский...






При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
h.120-bal.ru
..На главнуюПоиск