Информ-блок
Скачать 257.97 Kb.
|
1 2
| ГБУК г. Москвы БИБЛИОТЕКА УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ Украинцы России Х  удожник Антон ЛОСЕНКО ИНФОРМ-БЛОК  Электронное издание БУЛ Выпуск посвящается 275-летию со дня рождения Антона Павловича Лосенко (1757-1825), украинского и российского художника, основоположника русской исторической живописи. На русском и украинском языках. Составитель В.Г. Крикуненко vitkrik@yandex.ru, тел. 631-34-17, 831-40-95 Москва 9 августа 2012 г. «Ломоносов російського живопису…» Лосенко Антон (Антін) Павлович (10.08.1737, м. Глухів Чернігівської губ., тепер Сумської обл. − 04.12.1773, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) − живописець, рисувальник, педагог, мистецький діяч. Майстер історичного та портретного жанру, один із засновників російської академічної художньої школи, академік, професор, директор Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1772). Антон (Антін) Павлович Лосенко народився в родині українського козака. Навчався в Глухівській школі співу та інструментальної музики. Рано залишився сиротою і семирічним хлопчиком був відправлений до Петербурга хористом до царського двору. В шістнадцять років (1753) хлопця, що «спав з голосу» (тобто через мутацію − пов’язану з віком зміну голосу), віддали навчатися живопису до кріпацького живописця графа П. Шереметьєва портретиста І. Аргунова. У 1758 р. А. Лосенко зарахований вихованцем Академії мистецтв. За успіхи у навчанні було призначено на посаду підмайстра. Вдосконалював майстерність спочатку в Парижі у Ж. Рету (1760−1762), потім вивчав античне мистецтво і копіював твори Рафаеля в Італії (1766−1769). За період пансіонування в Європі написав картини: «Чудесний лов риби» (1762), «Авель» і «Каїн» (обидві − 1768), «Зевс і Фетида» (1769), які засвідчили народження в російському мистецтві значного майстра історичного жанру. Французькою академією мистецтв нагороджений трьома срібними медалями. У 1770 р., після повернення до Санкт-Петербурга, створив велику картину на давньоруську тему − «Володимир і Рогніда», за яку отримав звання академіка історичного живопису. Офіційне визнання цього твору стало знаковою подією в подальшій історії російського класицизму: сюжет із вітчизняної історії в ієрархії жанру відтепер став на один щабель з античним і біблійним, а її автора було призначено на посаду професора і директора Академії. У 1773 р. А. Лосенко розпочав роботу над монументальним полотном «Прощання Гектора з Андромахою». Оспівані Гомером патріотичні почуття, безмежна любов до Батьківщини були співзвучні високим ідеалам класицизму, які митець сповідував до кінця свого нетривалого творчого шляху. В образі Гектора яскраво втілено високу героїчну патетику, стійкість духу, готовність до подвигу і самопожертви. Важливою деталлю для розуміння новацій художника є те, що в обличчях зображених воїнів, які оточують троянського героя, можна легко впізнати типові риси його співвітчизників — простих селян. А. Лосенко був не тільки видатним історичним живописцем, а й блискучим рисувальником. З його ім’ям пов’язані кращі досягнення в портретному жанрі XVIII ст. Про це свідчать досконалі за композицією і малюнком портрети його сучасників − діячів російської культури: президента Академії мистецтв графа І. Шувалова, поета О. Сумарокова та сповнений теплої одухотвореності образ актора Ф. Волкова. Створив перший в Російській імперії посібник з художньої анатомії під назвою «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием Императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенка для пользы юношества, упражняющегося в рисовании, изданное». Педагогічна діяльність А. Лосенка, а також його підручник, яким користувалися до серед. ХІХ ст., істотно вплинули на розвиток художньої освіти в Російській імперії. У 1773 р. (на 37 році життя) почав тяжко хворіти і невдовзі помер. Похований директор академії художеств на Смоленському кладовищі в м. Санкт-Петербург. На початку ХІХ століття вдячні нащадки назовуть його «М.В. Ломоносовим російського живопису» Антон Лосенко — «перший досконалий художник нації», на думку Е. Фальконе, — залишив художні ідеї, які багато в чому визначили подальший розвиток не тільки історичного жанру, а й усього російського мистецтва. Картини А. Лосенка зберігаються в музеях Росії, Білорусі, України (напр., «Авель» − у Харківському художньому музеї). Джерело: сайт «Українці в світі» Марко Роберт Стех «  Прочитаймо тую славу…»Рік 1753 виявився істотно важливим, а то й доленосним для історії мистецтва не тільки України, а й усього сходу Европи. Подія, на перший погляд, незначна: указом цариці Єлисавети трьох хлопців із придворної капели, які втратили хлоп’ячі голоси, переведено на навчання малярства до майстерні Івана Аргунова. Це було троє українців: Кирило Головачевський (1735-1823), Іван Саблучок (1735-1777) та Антін Лосенко (1737-1773). Всі три вони згодом стали видатними митцями й професорами Академії Мистецтв. Найскромніший із них своїм талантом Кирило Головачевський лишився в Петербурзі, був вмілим, сумлінним портретистом, який прожив свій довгий вік біля Академії, де наприкінці своєї кар’єри став інспектором. Талановитий Іван Саблучок мав великий вплив на розвиток мистецтва в Україні. Закінчивши навчання в Академії, він послідовно й енергійно домагався повернення в Україну та нарешті домігся свого. Переїхавши 1767 р. до Харкова, він заснував при Харківському колегіюмі т. зв. «додаткові класи» мистецтва, які досить скоро перетворив на справжню академію мистецтва. Ці «додаткові класи», попри їх надзвичайний успіх (а, вірніше, саме із огляду на успіх, який зробив із них конкурента петербурзької Академії), були закриті імперським указом 1798 р. Єдина відома мені вціліла картина Саблучка (портрет С. Юр’єва) свідчить про нього як про насправді видатного майстра портретистики. Але найбільший вплив на розвиток далеко не тільки українського мистецтва мало класицистичне малярство Антона Лосенка. Цей творець здійснив справжню революцію в мистецтві сходу Европи, більш рішуче, аніж будь-хто із його сучасників виступивши проти вичерпаної традиції іконописного шабльону й копіювання, яке визначало тогочасне малярство Російської Імперії. Завдяки йому (більшою мірою, ніж завдяки його відомим сучасникам і землякам портретистам Дмитрові Левицькому і Володимирові Боровиковському) в малярстві сходу Європи відбувся різкий злам: відхід від згаданого іконописного шаблону і копіювання до класицистичного мистецтва Європи. Разом із земляком Дмитром Левицьким (найвидатнішим портретистом Імперії та й одним з кращих в Европі) Лосенко виніс українське мистецтво на світову арену. А проте, на жаль, за добре відомим сценарієм, серед українців цей видатний мистець досі майже не досліджений та й практично невідомий. Українці, як і в багатьох інших випадках, без опору віддають його творчість росіянам і російській традиції. Лосенко був видатним портретистом, але найвідоміші його твори — це полотна на історичні й міфологічні теми. Причому, поруч з канонічними біблійними й античними мотивами, Лосенко першим увів у високе мистецтво теми з історії Київської Русі. Відома картина «Князь Володимир з Рогнідою» принесла йому свого часу звання академіка, а згодом він став ще й ректором Петербурзької Академії мистецтв. Французький скульптор Етьєн Фальконе (котрий був між іншим автором пам`ячника Петру І у Петербурзі) називав Лосенка вражаючим віртуозом, який міг малювати із геніальною точністю, і першим великим митцем своєї нації (маючи на увазі всю Російську імперію). А паризький гравер де Віль висловився точніше, кажучи про Лосенка, що цей «козак став першим великим митцем свого краю». Вочевидь, у Парижі, де Лосенко декілька років навчався малярської майстерності й випрацьовував свій стиль, він представляв себе як козака-українця, ким, власне, й був. Відомо, що й його стосунки з петербурзьким двором та бюрократією складалися аж ніяк не ідилічно. Під час свого перебування в парижі, підведений царськими чиновниками, які не вислали належної йому стипендії, Лосенко опинився без засобів до існування й, доведений до відчаю. Мусив повертатися пішки, пройшовши Францію, Голландію, Німеччину, й усю дорогу, голодний і виснажений, нести на спині не харчі й особисті речі, а картину-шедевр «Чудотворна ловля риби». Щойно після призначення йому срібної медалі Паризької Академії присоромлені імперські чиновники почали по-справжньому цінувати маляра в Петербурзі. А на початку ХХ століття російський мистецтвознавець Сергій Ернст, називаючи Лосенка «особливо чутливимм малоросом», констатував, що його творчість була «величезним досягненням для варварського Петербурга того часу». Сучасники вважали Лосенка експансивною мистецькою натурою, такою мірою відданою мистецтву, що він неначе згорів у вогні творчої енергії та помер у молодому віці, тридцяти шестилітнім (Правда, до ранньої смерті митця без сумніву спричинилася також і важка перестуда, на яку він захворів під час вимушеної мандрівки європою без грошей на їжу чи нічліг). В опублікованому нещодавно у журналі «Кур`єр Кривбасу» (квітень-травень, 2012 р.) оповіданні Юрія Косача «Запрошення на Цитеру» автор обігрує і цю тему повної відданості Антона Лосенка образотворчості, зіставляючи його із другом з мистецької школи — легендарним польським героєм Тадеушом Костюшком: Лосенко, який, попри любов до батьківщини, віддав усі свої сили мистецтву, із Костюшком, який, навпаки, поклав свій непересічний мистецький талант на вівтар боротьби за волю народів. Узагалі, відомий здібністю розшукувати для своїх історичних сюжетів рідкісні архівні документи, спогади, листи, Косач описує в оповіданні зовсім маловідому, не згадувану біографами подорож Лосенка (уже як визнаного в Європі митця) Німеччиною, подробиці особистого життя, його (зачерпнені, бодай частково, з щоденника) думки про мистецтво тощо. Окрім своєї наявної літературної вартості, «Запрошення на Цитеру», як і переважна більшість текстів Косача, має для читача ще й суто пізнавальну цінність, відкриваючи перед очима маловідомі, а то й зовсім не відомі сторінки нашої історії та культури на фоні зв`язків з європейською цивілізацією в цілому, — закінчує свою передмову до добірки оповідань Ю. Косача в «Кур`єрі Кривбасу» літературознавець та культуролог Марко Роберт Стех (Онтаріо, Канада). Від укладача: якщо Ви побажаєте ознайомитися з єдиним відомим нам твором української літератури, присвяченим Лосенкові, то рекомендуємо ознайомитися зі згаданим числом журналу «Кур’єр Кривбасу» (№ 268-270 за березень-травень 2012), де вміщено оповіданням Ю. Косача «Запрошення на Цитеру». Таку можливість Ви, зокрема, отримаєте в Бібліотеці української літератури в Москві, куди надходить цей часопис. Далі, з огляду на брак українських публікацій про художника (навіть стаття в українській Вікіпедії перебуває ще тільки в стадії формування), подаємо матеріали з російських джерел, зокрема, підготовлені Ю.А. Пелевіним та іншими мистецтвознавцями. Вехи жизни и творчества Лосенко Антон Павлович Losenko Anton (1737-1773) Антон Павлович Лосенко (1737, г. Глухов, Черниговская губ., ныне Сумская область, — 1773, Петербург) родился в семье украинского казака, богатого торговца «красным товаром». Ребенок рано осиротел и в семилетнем возрасте был отправлен в Петербург в придворный певческий хор при императорском дворе Елизаветы Петровны. Однако в 1753 году его, как «спавшего с голоса», отдали на обучение к художнику И. П. Аргунову. Мальчик проявлял большие способности к живописи, и пять с половиной лет, проведенных в мастерской Аргунова, послужили для него весьма основательной школой. На дарование молодого художника обратил внимание И. И. Шувалов, президент только что открытой Академии трех знатнейших художеств, и в 1758 году Лосенко зачисляют ее воспитанником. Позднее он напишет портрет своего высокого покровителя (Портрет И. И. Шувалова. 1760. ГРМ). Учрежденная в 1757 году Академия художеств была призвана воспитывать будущих русских художников в духе высоких представлений о цели искусства. Исторический жанр занимал ведущее место в иерархии академических жанров, и неслучайно поэтому, что Лосенко посвятил свое творчество исторической живописи. В Академии он занимался, очевидно, под руководством первых ее мэтров Ле-Лоррена и Де-Вельи. Очень скоро он стал помощником своих преподавателей и получил должность подмастерья. В 1760 году художник пишет портреты поэта А. П. Сумарокова и актера Я. Д. Шумского (оба в ГРМ). Авторство последней работы остается под сомнением. Видимо, к этому же времени относится известный портрет Ф. Г. Волкова (1760 (?) ГРМ), основателя первого русского публичного театра. В ранних работах Лосенко еще чувствуется недавний ученик Аргунова, но вместе с тем известно, что талант художника был замечен в кругах, куда входили известные деятели отечественной культуры. В лосенковских портретах цветовая гамма лишена как полнозвучного, так и изысканно-сдержанного декоративизма, характерного для живописцев этого времени. Цветовая насыщенность его портретных работ подчинена объемно-пластическим задачам, что предопределяет экономное использование светотени. В сентябре 1760 года Лосенко вместе с будущим знаменитым архитектором Василием Баженовым был отправлен в пенсионерскую поездку в Париж для углубления знаний и совершенствования мастерства. Он занимался под руководством Ж. Рету. В его мастерской Лосенко изучает произведения самого учителя, а также работы французских академистов. Он уделяет много внимания рисованию с натуры, постижению красоты человеческого тела. В итоге Лосенко создает большую картину на евангельский сюжет — «Чудесный улов рыбы» (1762. ГРМ). В ней русский ученик, согласно требованиям классицизма, передает великолепие натуры посредством движения и поз персонажей. Работа получила одобрение Совета Академии. Осенью 1762 года Лосенко был вызван Шуваловым в Россию, видимо, в связи со сменой царствования и восшествием на престол Екатерины II. В этот период своего краткого пребывания на Родине он пишет портрет великого князя Павла Петровича (1763. Музей-заповедник «Гатчина»). В следующем году он вновь был отправлен Академией художеств в Париж, где поступил в мастерскую Ж. М. Вьена. Русский художник делал явные успехи за границей: его рисунки и композиции удостоились трех медалей Парижской Академии художеств. Творческие интересы Лосенко были направлены на сюжеты, связанные с античной мифологией и библейской историей. Неслучайно он пишет в Париже «Смерть Адониса» (1764. Музей Республики Беларусь) и «Андрея Первозванного» (1764. ГРМ). Своеобразной выпускной работой в мастерской Вьена стала картина «Жертвоприношение Авраама» (1765. ГРМ), за которую русский художник удостоился первой золотой медали Парижской Академии. В 1766—1769 годах Лосенко стажировался в Италии, где изучал античность и копировал произведения Рафаэля. Там он создает еще одну картину на мифологический сюжет — «Зевс и Фетида» (1769. ГРМ). Произведение создавалось зимой 1768—1769 года по заказу Шувалова, который тогда был уже отстранен Екатериной II от государственных дел и жил как частное лицо в Риме. При этом картина писалась тайно от Академии художеств и предназначалась для графа К. Г. Разумовского. Полотно «Зевс и Фетида» свидетельствует, что Лосенко уже полностью сложился как истинный «представитель классицизма», исповедующий локальный цвет, анатомическую выверенность фигур и преобладание линеарно-пластической моделировки. В итальянский период художник много внимания уделял живописным этюдам обнаженного тела; в результате появились полотна «Авель» (1768. Харьковский художественный музей) и «Каин» (1768. ГРМ). В них сказалось умение точно передать анатомию человеческого тела, мастерски воспроизвести цвето-теневые оттенки, свойственные живой натуре, а также проявилось уверенное владение рисунком, которое выделяло Лосенко среди других русских художников уже в начале 1760-х годов. В 1769 году Лосенко возвратился в Петербург, где ему было предложено написать картину на звание академика исторической живописи. Художник создает большое полотно, посвященное русской истории — «Владимир и Рогнеда» (1770. ГРМ). Согласно живописному сюжету, Владимир просит прощения у пленной Рогнеды за то, что пошел войной на Полоцкую землю, убил ее отца и братьев, а ее насильно взял в жены. Перед художником стояла весьма трудная задача — не скомпрометировать ролью убийцы и насильника святого князя Владимира, крестителя Руси. Лосенко в духе патриотизма своей эпохи пытается обелить князя, показав его раскаяние. Он даже написал специальное «Изъяснение к картине», в котором прямодушно заверял, что его герой, «видя свою невесту, обесчещенную и лишившуюся всего, должен был ее ласкать и извиняться перед нею» (Цит. по: Каганович А.Л. Антон Лосенко и русское искусство середины XVIII столетия. — М., 196З. С. 152.). Идейный замысел полотна — изображение трагичности своевольного произвола самодержца — находился в поле передовых воззрений русских просветителей, выступавших против деспотизма, в защиту прав и достоинства человека. Картина «Владимир и Рогнеда» стала первым крупным произведением исторического жанра в русском искусстве. Успех картины принес ее создателю подлинную славу, звание академика и назначение адъюнкт-профессором. С 1772 года Лосенко становится профессором и директором Академии художеств, разделив эту должность с Н. Жилле. На этом посту он будет оставаться до конца своей жизни. Стремительная карьера живописца объясняется его основательной профессиональной подготовкой. Но слишком быстрое продвижение по службе погубило его: придворные интриги и доносы завистников вконец расстроили здоровье мастера. В Академии Лосенко ведет практические занятия и пишет учебно-теоретическое пособие «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием Императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенка для пользы юношества, упражняющегося в рисовании, изданное», остававшееся практическим учебником для русских художников вплоть до середины XIX века. Но времени на творчество у живописца остается все меньше и меньше. Должность директора и профессора Академии обременяла художника: он должен был ежедневно преподавать по многу часов в классах, он также невольно вовлекался в клубок академических и придворных интриг, которые были ему чужды. Недаром скульптор Э. Ф. Фальконе писал Екатерине II: «Преследуемый, утомленный, опечаленный, измученный тьмою академических пустяков <...> Лосенко не в состоянии коснуться кисти; его погубят несомненно. Он первый искусный художник нации, к этому остаются нечувствительны, им жертвуют...». Императрица обещала перевести Лосенко из Академии в Эрмитаж, но все медлила. Силы художника были подорваны, и он не смог справиться с обрушившейся на него тяжелой болезнью. В 1773 году Лосенко начал, но не успел закончить свою вторую большую историческую картину — «Прощание Гектора с Андромахой» (1773. ГТГ). В ней последовательно проведены классицистические принципы как в содержании, так и в художественной организации всех ее изобразительных средств. Античный сюжет из гомеровской «Илиады», взятый Лосенко для своего произведения, воспевал патриотические чувства, готовность героев принести себя в жертву ради отечества. Эти были идеалы просветительского классицизма, которым художник оставался верен в течение всей своей жизни. В 1773 году на 37 году жизни Антон Павлович Лосенко скончался от «водяной болезни» и был торжественно похоронен на Смоленском кладбище в Петербурге. |
1 2
Добавить документ в свой блог или на сайт
Похожие:
 | Как известно, корни украинско-российских литературных связей уходят в глубину веков | | Выпуск посвящается 165-й годовщине со дня рождения украинского и российского этнографа, фольклориста, антрополога |
| Информ-блок, посвященный 70-й годовщине со дня рождения прозаика Виктора логачёва | | ... |
| Января 1701 года родился Василий Григорович-Барский, украинский писатель и путешественник | | Января 1701 года родился Василий Григорович-Барский, украинский писатель и путешественник |
| Выпуск посвящается 150-й годовщине со дня рождения Евгения Харлампиевича Чикаленко, украинского общественно-культурного деятеля,... | | Выпуск посвящается 150-й годовщине со дня рождения Евгения Харлампиевича Чикаленко, украинского общественно-культурного деятеля,... |
| ... | | Государственный Эрмитаж обладает коллекцией, насчитывающей около трех миллионов произведений искусства и памятников мировой культуры.... |