Дайджест горячие страницы украинской печати






НазваниеДайджест горячие страницы украинской печати
страница4/6
Дата публикации01.07.2015
Размер0.6 Mb.
ТипДокументы
h.120-bal.ru > Литература > Документы
1   2   3   4   5   6

Степовий Колумб

У Дніпропетровському історичному музеї розгорнуто виставку до 180-річчя видатного громадського діяча Олександра Поля, — розповідає Наталя Біловицька в газеті «Урядовий кур’єр» 20 жовтня.

Наприкінці XIX сторіччя південь Російської імперії отримав фантастичний розвиток. Уявіть, тільки з 1884 до кінця 1890 року на Катеринославщині (у цю губернію входили території сучасних Дніпропетровської та Запорізької областей і частково Кіровоградської, Херсонської і Донецької) побудували 17 потужних заводів, які існують і досі. Щороку в краї будували по 2-3 нових заводи! І це завдяки Олександру Полю, який не тільки відкрив поклади залізної руди в Кривому Розі, а й домігся відкриття залізниці і спорудження залізничного мосту через Дніпро у Катеринославі.

Але спочатку Олександр Поль, якого потім називали степовим і новоросійським Колумбом, не знайшов розуміння на батьківщині, тож для розробки відкритих ним покладів залізної руди шукали інвестицій за кордоном. Так створилося французьке Товариство криворізьких залізних руд, акції якого розійшлися буквально за добу! Одну з них подарував Дніпропетровському історичному музею меценат Дмитро Піркл, і вона стала окрасою виставки, присвяченої Олександру Полю.
Фото родини Олександра Поля, подароване музею його племінником І. Коростовцевим 1913 року. О. Поль сидить посепедині. Ліворуч від нього дятько М. Малама, дружина О. Поль з донькою (її доля не відома). Праворуч - сестри Юлія і Ольга. 1860-ті роки.

Фото надане автором

«У 1880 році Поль разом з французьким підприємцем П. Талабо заснували у Парижі акціонерне товариство з капіталом 5 млн франків для розробки родовищ руди в Криворізькому басейні. Товариство випустило 10000 акцій по 500 франків кожна. Вони були розкуплені в Парижі протягом 24 годин! — розповідає завідувач відділу музею Валентина Лазебник. — Найбільшим акціонером компанії став Олександр Миколайович Поль. Товариство ще неодноразово випускало акції. Попит на них був значний. Унікальна й акція товариства «Дубова балка» — місцевості, де Поль зробив свою історичну знахідку руди. Засноване 1892 року, вже після смерті Поля, товариство здобувало кращу в Європі руду (до 67% заліза!), постачаючи її також у Європу».

Валентина Іванівна продовжує цікаву екскурсію і показує особисті речі Олександра Миколайовича. Ось портфель, який разом з господарем побував у багатьох європейських країнах, де шукали інвестиції для промислової розробки залізної руди та будівництва металургійних заводів. Тут є автографи Поля, його особиста печатка, книжки із сімейної колекції, які придбавали Олександр Миколайович, його дружина Ольга Семенівна і син Борис.
Одне з нещодавніх надходжень до музею — дорогоцінний двотомник байок Лафонтена із золотим тисненням та зрізом, виданий у Парижі 1875 року. Раритетну книжку прислала в Дніпропетровськ Розмарі Бецнер із міста Ерланген у Німеччині. На першій сторінці видання — відтиск екслібриса «Борис Олександрович Поль» та відбиток печатки музею. Цю книжку 1942 року вивіз із Дніпропетровська до Німеччини батько пані Бецнер. «Тому я вважаю своїм обов’язком повернути її у вашу бібліотеку», — написала жінка.

Також на виставці є невідома фотографія Олександра Поля, «Каталог колекції О. М. Поля» і дарча Ольги Поль на предмети з цієї колекції старожитностей. Адже Олександр Поль захоплювався старовиною, особливо цікавився козацькою добою (його мати Ганна Полетика — онучка запорозького наказного отамана Павла Полуботка), бо з дитинства чув розповіді про славетні подвиги запорожців. Саме в одному зі своїх археологічних походів, вивчаючи доісторичні печери і скелі Дубової балки на березі річки Саксагань, Поль і знайшов залізні поклади. Предмети з його цінної колекції представлені в багатьох залах музею. Спочатку Катеринославський історичний музей, директором якого був Дмитро Яворницький, називався іменем Поля і став своєрідним пам’ятником державному діячеві.

Ще за життя, у 1887 році, Олександра Миколайовича обрали почесним громадянином Катеринослава. Але 1917-го більшовики викреслили ім’я Поля з почесного списку, а 1953-го рішенням міськвиконкому за три дні вулицю Поля перейменували на Юліуса Фучика з таким формулюванням: «У зв’язку з тим, що О. М. Поль був великим поміщиком-промисловцем і ніяких заслуг перед радянським народом не мав». Про людину, яка відродила край і дала поштовх його розвитку, забули на довгі десятиріччя.

Перший пам’ятник О. Полю був встановлений у Кривому Розі 1891 року на кошти акціонерного товариства. «Новоросійському Колумбу від французького Товариства криворізьких залізних руд», — такі слова були викарбувані на бронзовому постаменті. Та 1908-го його вже не було: «ласий шматок» металу розтягли. І тільки 1996-го у Кривому Розі знову встановили пам’ятник новоросійському Колумбу. В Дніпропетровську пам’ятник Полю з’явився лише 2002-го, до його 170-річчя. На сьогодні тільки ці два монументи, меморіальна дошка на будинку, де жив видатний краєзнавець, увічнюють його ім’я. Колишня вулиця Поля досі названа на честь Фучика. Іменем Поля названо музей у Національному гірничому університеті в Дніпропетровську. Похований степовий Колумб на Севастопольському кладовищі в Катеринославі. Але в 50-х роках минулого століття його реконструювали в парк, могила Поля була втрачена.

180-річчя Олександра Поля в місті, як і в Україні загалом, у вересні пройшло майже непомітно. На жаль, і нині це ім’я залишається маловідомим для широкого загалу. Людина, яку сучасники називали «сонцем землі південноросійської» (читай — української), заслуговує на більше визнання і шанування нащадків.
Унікальна акція заснованого Олександром Полем Товариства залізних руд, подарована музею Дмитром Пірклом. Фото надане автором

Культурны обміни на межі мистецтв

Ірена Карпа: «Тепер я погрожую московським зіркам...»

Письменниця і співачка, яка стала ведучою «Нового каналу», розповідає про ставлення до розважального телебачення і натякає, що Анна Сєдакова і Нікіта Джигурда можуть стати героями її книг, — пише Валентина Самченко в газеті «Україна молода» 12 жовтня.




З Іреною Карпою ми зустрілися на презентації ранкових проектів «Нового каналу». Письменниця та співачка, яка стала ведучою програми «Наші в Раші», тільки-но повернулася з чергових зйомок у Москві і перед журналістською аудиторією не могла стримати емоцій: «Побувавши у Росії, розумієш, що живеш у Європі. Дивишся на вас, як класно вдягаєтесь... Там начебто «бабла» більше, але люди реально не вміють вдягатися. Хто був з нами у цій поїздці, підтвердить: їхні магазини подібні на музеї. Там такий жах! Можна медитувати, відриваючи стрази від якоїсь сукні... Я дуже рада, що повернулася!». Далі Ірена почала демонструвати, як вимовою слів «паляниця» та «готель» тестує росіян. Таке найпростіше «копання» допомагає їй безпомилково ідентифікувати українців, які подалися у російський шоу–біз.

Проект, до якого стала причетною, епатажна письменниця характеризує як веселе шоу. «Зірок шоу–бізнесу ми пробуємо показати не так, як це зазвичай робить жовта преса. Наразі ми поговорили з Анною Сєдаковою, Нікітою Джигурдою та Евеліною Бльоданс, яка вчора нарізала сало товстіше, ніж хліб. (Ось воно свідчення зірковості). Спочатку здається, що ці люди — поп–пєвічки, дєвочки «сісі–попи, надуті губки». Але, виявляється, їм притаманні нормальні людські риси. Із Сєдаковою я б ще зу­стрілася і просто випила кави».

Для створення атмосфери корпоративу на презентації Ірена заспівала зі своїм гуртом Qarpa. А вже після цього ми поговорили про телекар’єру письменниці–співачки та вітчизняне розважальне телебачення.

 

«Робота на телебаченні — це ремесло»
Ірено, для вас робота на телебаченні — це здійснення мрії чи випадковість?

— Робота на телебаченні — це ремесло. Моєю мрією з дитинства було писати книги. Я це робила і роблю. Свою головну книгу ще не написала. Телебачення — це дотичне. Я не виступаю у ролі «голови, що говорить», чи красивої дівчинки, що ставить завчені запитання. Я висловлюю свою позицію і своєю музикою, і книгами, і коли веду програми. Мені подобається допомагати людям позбуватися певних стереотипів, розширювати світо­гляд, а найголовніше — дати їм можливість повірити в себе. У телепроекті «Наші в Раші» ми показуємо українців, які поїхали у Росію: їм багато в чому можна поспівчувати, а чомусь — повчитися. Це гуманізм чистої води з мого боку. Є й фінансова зацікавленість: годую двох дітей, врешті–решт, і собаку.

Що найбільше запам’я­талося з колишньої телепрактики на ICTV, «Інтері» та каналі «MTV Ukraine»?

— Найкращою моєю практикою була робота на «Інтері», у програмі «Мелорами продакшн», яка називалася «Перша експедиція». Тоді я працювала з людьми, значно старшими за мене, досвідченішими, урівноваженими, інтелектуалами, які вже реалізувалися. Було так приємно чомусь вчитися у них. Подобалися гості, які у нас були, наприклад, французькі й англійські режисери. Тоді я і навчилася робити інтерв’ю. Траплялося, що підготуватися до зустрічі треба було за півгодини. Пам’ятаю, з Катею Метелицею (авторкою кількох книг і щотижневої колонки в «Независимой газете») я зробила чудове інтерв’ю. Вона була в шоці: «Нарешті прийшла підготовлена до розмови людина». Мене чорт смикнув зізнатися: «Ще півгодини тому я не знала про ваше існування». Вона спочатку знітилася, але потім ми почали дружити. Дуже часто спілкуємося у «Фейсбуці». Дійсно, вона дуже хороша письменниця, мудра. Мені подобаються її іронічні нотатки.

Мені подобається відкривати для себе гарних людей. Мій гуманізм межує з мізантропією. Щоразу, коли зустрічаю людину розумну, просунуту, сильну, унікальну як особистість — це якийсь такий плюс у карму людства.
Почався «стьоб» — і несподівано це зацікавило
Як ви потрапили у проект «Нового каналу»?

— Дуже дивно все збіглося. Я поїхала влітку в екологічну експедицію: за російською ініціативою, в Україні вимірювали рівень забруднення води. «Новий канал» знімав сюжети про це. Тоді познайомилася з оператором, з яким, у результаті, зараз знімаємо. Коли повернулася у Київ, працювала над серйозним проектом для Ради Європи і Бі–Бі–Сі.. Тут раптом дзвінок, доволі відморожений: «Приїдь до нас на кастинг програми «Наші в Раші». Думаю: «Ну нічого собі, я серйозна баба вже, який кастинг?!». «Говоріть предметно», — прошу. Мені уточнили, що запрошують на кастинг ведучих програми. Оскільки останнім часом у мене з’явилося багато друзів у Росії, сприйняла пропозицію як певний знак. Пішла пробуватися. На телебаченні не думала працювати, але «Новий канал» мені завжди був приємним, коли до них у гості приходила як співачка чи письменниця. Тому пішла. Аня Жижа (ведуча новин, шеф–редактор ранкового слоту вихідного дня «Нового каналу». — Авт.) зображала там Лоліту Мілявську, а я до неї зверталася: «Ось цю цукерочку вам передала сестра. Бачу, ви плачете...» Почався «стьоб» — і несподівано це зацікавило. Згодом передзвонили і запросили прийти ще раз. Думала, уже буду сама. Ні. Крім мене, ще троє претендентів. Я знову ковтнула гордість, прийшла. Були Гена Попенко, Вова зі Львова і третій хлопчик, якого я не знаю. І я «здєлала» трьох мужиків, які були проти мене. Так усе й почалося. Тепер я зіркам московським погрожую: якщо будуть цікаво поводитися, зроблю їх персонажами майбутніх книг.

Для мене самої згода на цю роль телеведучої — епатажний вчинок. Бо багато хто з героїв програми є махровою попсою. Взагалі дуже дивно, як такими можуть бути люди, які у звичайному житті адекватні. Вони зірок iз неба не хапають, якщо йдеться про суперрозумові здібності, проте цілком нормальні практичні люди. Але коли виходять на сцену...

Формат програми дозволяє мені сказати те, що я думаю. Це дуже важливо для мене як для журналіста. Мою думку не вирізатимуть, бо вона моя особиста і може не збігатися з думкою каналу.

Усі вас сприймають як проукраїнську письменницю і співачку. Хто ваші російські друзі?

— Я дружу з групою «Ундервуд», яка утворилася у Сімферополі, а згодом переїхала у Москву. Хлопці добре говорять українською мовою. Після знайомства зі мною навіть написали українську пісню. Є знайомі зі сфери маркетингу, політичні активісти. Мій друг — українофіл Міша Охотін… Словом, багатолика тусовка, не всі родом з України, але адекватні, без шовіністичних поглядів, демократично налаштовані прогресивні люди. Їх радісно бачити. Якби не вони, Москва виглядала б для мене дуже депресивною. Люди там похмурі, загалом дуже стомлені, енергетика дуже напружена. Дійсно, коли приїжджаєш у Київ, розумієш, що не все так погано тут. Коли виходиш у Борисполі, легко дихати. Таке враження, що у Норвегію прилетів, хоча насправді екологія у нас іще та.

Над телепроектом працює команда. Героям ви ставите свої запитання чи прописані сценаристами?

— Сценаристи прописують обов’язкові запитання: що скільки коштувало, а що він вам сказав, а ви йому?.. Я дуже сподіваюся на режисера монтажу, який побачить, що у від­знятому матеріалі є не прописані у сценарії родзинки, і він їх не викине. Після кожного відзнятого епізоду я кажу, що про все це думаю. Залишається багато моїх коментарів щодо питань. Якщо я почну
«Мої тексти розважають мозок читачів»
Як вас — людину зі сторони — сприйняли телевізійники? На «Новому каналі» працюює кілька брендових облич: Маша Єфросиніна, Сергій Притула, Олександр Педан, інші.

— Я, як кажуть, «псіх–одіночка». Десь із кимось дружити цілодобово, цілуватися–обніматися у мене немає потреби. Вони роблять свою роботу, я — свою. Якби була тільки телеведучою, була б чиїмось конкурентом чи порівнювала б себе з кимось. Наразі «телеведуча» — лише одна з моїх іпостасей. У мене немає дурних амбіцій стосовно того, що я — на першому місці. Я кажу: Жадан — найкращий письменник, його тексти мені особисто подобаються більше, ніж мої власні. Найкращим ведучим я вважаю Сашка Положинського, який зараз не задіяний у телепроектах. У різних сферах в чомусь я краща за інших, а чимось комусь поступаюся. Порівнювати себе з кимось можу тільки у площині «у мене тонше волосся, а в неї його більше». У Даші Тригубової теж тонке, але у ліфті вона знайшла відмазку, що у нас з нею кров до мозку приливає, а не до волосся.

Чи вважаєте себе частиною розважального телебачення?

— Якщо програма «Наші в Раші» когось розважить і виведе з депресії, а потім ця людина ще прочитає мою книжку чи послухає музику гурту Qarpa, то я собі поставлю галочку на хорошій кармі. Звичайно, це розважальний формат. Найгірше, до речі, було у політичному ток–шоу Шустера: з такими людьми доводиться спілкуватися, що потім карму і під душем не відмиєш.

Взагалі, я люблю порозважати людей. Мої статті, блоги на «Українській правді» розважають мозок читачів.
ДОСЬЄ «УМ»
Ірена Карпа, 31 рік.

Народилася у Черкасах. Мешкала спочатку в Івано–Франківську, потім у Яремчому.

Закінчила Київський національний лінгвістичний університет, спеціалізація «англійська та французька мови, зарубіжна література».

Із 1999 р. є солісткою й авторкою текстів гурту «Фактично самі» (з 2007 — «Qarpa»).

Авторка кількох книжок: «50 хвилин трави», «Фройд би плакав», «Перламутрове порно», «Bitches Get Everything», «Добло і Зло».

2005—2008 рр.— працювала ведучою на каналах «ICTV», «Інтер», «MTV Ukraine».

2012 р. — ведуча проекту «Наші в Раші» «Нового каналу».

Спорт

Александр Усик — лучший боксер мира!
1   2   3   4   5   6

Похожие:

Дайджест горячие страницы украинской печати iconБиблиотека украинской литературы горячие страницы украинской печати дайджест
России информационными возможностями (в настоящее время к нам регулярно поступает около двухсот украинских газет и журналов как общеполитических,...

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
На снимках: Тарас Штонда в роли Бориса Годунова, см стр. 13; Борис Гмыря, см стр 10

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
На снимках: Тарас Штонда в роли Бориса Годунова, см стр. 13; Борис Гмыря, см стр 10

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
Страна ищет свой почерк…Обложка журнала «Наше минуле». Автор композиции — Георгий Нарбут. 1918 год (с. 14)

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
Страна ищет свой почерк…Обложка журнала «Наше минуле». Автор композиции — Георгий Нарбут. 1918 год (с. 14)

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
На фото: официальное возложение цветов в День независимости Украины (см стр. 4) Старт украинской ракеты-носителя «Дніпро», запустившей...

Дайджест горячие страницы украинской печати iconБиблиотека украинской литературы горячие страницы украинской печати
На рисунке: Зайчик из украинской сказки и его автор художник Кость Лавро (сверху)

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
На фото: «Бумбокс» — одна из украинских групп, что их ещё можно услышать в украинском радиоэфире… Фото с сайта dgennifer hiblogger...

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
Крымская правда», «Запорізька правда», «Сіверщина», «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Слово Просвіти», «Чорноморські...

Дайджест горячие страницы украинской печати iconГорячие страницы украинской печати дайджест
Крымская правда», «Запорізька правда», «Сіверщина», «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Слово Просвіти», «Чорноморські...






При копировании материала укажите ссылку © 2015
контакты
h.120-bal.ru
..На главнуюПоиск